Виховний захід «Звана вечеря»

Виховний захід «Звана вечеря»

(Заходять епохи: Античність, Середньовіччя, Відродження)

Античність

Гостей поважних в залі ми вітаєм,

У вас покликання учити-це ми знаєм,

Для вас відкриті в нашій школі двері

На вечір гарний «Званої вечері».

Пора до головного вас підвести,

Ви зрозуміли, що ми рідні сестри;

Гостей багато в дім наш поспішають,

Бо щось важливе вам сказати мають.

Найстарша я із цих сестер,

Відкрию вам секрет тепер -

Із міфами я подружилась,

У Греції я народилась,

Цікаво час йде, фантастично,

Живу трагічно і комічно,

Та більше, чесно, люблю жарт,

До нас у гості прийде Плавт,

Люблю красу, війну, незвичність,

А звуть мене ось так - Античність.

Середньовіччя

Я дуже правильно живу,

Гуляти в вільний час не йду,

Буває, іноді скучаю,

Тоді рукописи читаю;

Найкраща в нас архітектура,

У мене друзі - трубадури,

А погляд християнський, звичний,

Мій друг-це епос героїчний,

Вже не одне живу сторіччя,

Епоха я - Середньовіччя.

Відродження

В Італії я народилась,

З людиною я подружилась,

Я своєрідна, романтична,

Приваблює мене античність.

Мені багато вчитись треба,

Хочу пожити я для себе,

Мету в житті і друзів маю,

Роман, сонет я поважаю,

Книжна культура-головне,

Відродження зовуть мене.

Середньовіччя

А є ще в нас одна сестра,

Вона красива й молода,

Життю радіє, процвітає,

Талантів безліч вона має,

По всіх країнах вони йдуть

І у людських серцях живуть,

Завжди весела, не похмура,

А звуть її Література.

Література

Ви, мої любі, зачекались?-

Я довгий шлях вже подолала,

Як Фенікс з гілок оживає,

Так само еліксир я маю:

В поетів мудрість я беру,

В героїв - славу світову,

Від героїнь – в мене краса,

Душевна врода, доброта.

Та не для себе я живу,

В людські серця у гості йду,-

Якщо в душі немає зла,

Людина завжди молода,

На мене радісно дивитись,

У мене можете повчитись,

Бувають труднощі в житті -

Поради в творах золоті.

Мої всі родичі прийдуть,

Розкажуть, як вони живуть,

Відкриті для усіх нас двері

На свято «Званої вечері».

Пісня «Ласкаво просимо»

( Заходять гості: Євкліон, його зять Леконід, слуга; Рудакі; Омар Хайям; Тінатін, Автанділ; Філліпо і його син; Гамлет; лицар Делордж і його дама серця; Франсуа Війон; Марк Твен та редактор газети).

Античність

Плавт всіх людей любив,

Їх психологію він вчив,

І про багатих він писав,

Та бідних теж не обминав;

Тут бідний скарбом захопився

І в скнару він перетворився,

Герой розкаже про « своє»,

Дочка у нього-це святе.

Євкліон

 «Я бідняк, і звати мене Євкліон. У мене є дочка Федра і має вона нареченого Леконіда. І от одного разу я знайшов скарб. Ви розумієте, я ніколи не тримав такого багатства в руках, і тому його закопав. Відтоді я став скнарою. Мені шкода власного подиху, шкода обстрижених нігтів, шкода диму, що виходить з хати. Йду подивлюся, чи є скарб».

( Слуга краде скарб).

Леконід

-         Я наречений Федри, у нас буде дитина і ми скоро одружимося.

Євкліон

-         Де той лиходій?

Леконід

-         Зізнаюся, це я вчинив.

Євкліон

-         Як же ти до чужого посмів доторкнутися?

Леконід

-         Якщо вже взяв, то краще хай у мене буде.

Євкліон

-         Що взяв, то поверни!

Леконід

-         Що треба повернути, ви про що?

Євкліон

-         Я про що? Про скарб, а ти?

Леконід

-         Я- про дитину.

Слуга

-         Признаюся, це я вкрав скарб-ваш вірний слуга.

Євкліон

-         Віддаю вам, молодята, живіть щасливо. Не було мені спокою ні вдень, ні вночі, а тепер хоч засну спокійно.

-          

Порада від Рудакі

У кого кожний день в запасі пів коржа,

У кого свій садок і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

У того світлий зір і радісна душа.

Середньовіччя

А строфи цього мудреця -

Це філософія життя,

Він правди, чесності не зрадив

І мудрі нам дає поради;

У рубаях життєві теми,

Омаре, в тебе теж проблеми?

Омар Хайям

Я тільки й знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю,

Я думаю вже сімдесят два роки –

І бачу, що нічого я не знаю.

Література

Бурхливий хлопець Франсуа

Важко провів своє життя,

«Прикмет баладу написав,

Про все на світі Війон знав.

Оцей хлопчина знає все,

Не знає тільки він себе.

Франсуа Війон

Я знаю-мухи гинуть в молоці,

Я знаю добру і лиху годину,

Я знаю - є співці, сліпці й скопці,

Я знаю по голках сосну й ялину,

Я знаю, як кохають до загину,

Я знаю чорне, біле і рябе,

Я знаю, як Господь створив людину,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

Середньовіччя

От Руставелі дружбу оспівав,
 Про витязя у шкурі він влучно написав,

Хочу при нагоді ще раз нагадати,

Як кохану витязь ішов визволяти.

Моя прекрасна внучка Тінатін
Красою, розумом залишилась без змін,

І Автанділ її кохає
От, що про Витязя… він знає.

Тінатін

Автанділе, я тебе уперше коло себе бачу.

Пригадай, як з Ростеваном ви на лови йшли юрбою,-

Там чудний скорботний витязь вам зустрівся над рікою.

Хоч не змовив ти до мене досі й слова у розмові,

Але знаю: через мене ти палаєш од любові,

А, по-друге, ти міджнур мій,

Відданий своїй царівні,

Пошукав ти того левня, витязя у шкурі дивній?

Автанділ

Стрів я лицаря чудного, вояка ще юних літ,-

Зір його, як промінь, слався на похмурий краєвид;

Я не знаю, чом той витязь плакав так, ридав наврид,

Та розгнівавсь, бо вітати нас він не хотів як слід.

Сів, і ремствував, і плакав, і ронив сльозу на прах,

Навіть спогад про красуню - о, який великий жах!

Перед ним земля і небо, все немов навкруг плило,

От що в витязя у серці, на словах, в думках було.

Пісня «Кохана»

Відродження

Ми про Бокаччо добре знаєм,

Йому уклін земний складаєм,

Новели гарні він писав,

От що він нам подарував.

Філіппо скаже, як зав'яже,

Про свого сина нам розкаже.

Філіппо

У мене померла дружина, залишився син, це найдорожче, що в мене є. Мене після смерті дружини огорнула така туга, що я вирішив залишити мирські справи, присвятити себе Богові і сина на те нахилити. Я роздав усе своє добро і усамітнився з сином на горі, в убогій келійці.

І от синові пішов сімнадцятий рік, я вирішив йому показати місто, будинки і все, що нас оточує. Думаю, що провівши у келії сімнадцять років, йому мирські принади не страшні.

( Діалог батька з сином).

-         Це, сину, будинки.

-         Які великі!

-         Це палаци.

-         Які розкішні!

-         Це-квіти.

-         Які красиві!

(Ідуть дівчата).

-         А це що таке, тату?

-         Це, синку, гуси.

-         От, якби мені, тату одну таку гусочку!

-         Мовчи, синку, вони скверні.

-         Не розумію, чого се вони, по-вашому скверні, як на мене, то я ще зроду не бачив такого гарного створіння.

-         Ні, не треба, мовчи! Що мені робити, тепер я розумію, що природжене сильніше над учене. У людини має бути покликання.

Омар Хайям

Прислухайтеся до моїх слів:

 «Ні не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено боятися не треба,

Боюсь неправедно прожити на землі»

Відродження

Гамлет душевний спокій мав,

Поки він привида не взнав,

Що вбивця батька в його домі;

Юнак відчув життєву втому,

Нічого не хотів він чути:

Думав: чи бути, чи не бути.

Гамлет

Чи бути, чи не бути-ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти,

А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха,

Покласти край йому! Заснути, вмерти -

І все. І знати: вічний сон врятує,

Із серця вийме біль, позбавить плоті,

А заразом страждань. Чи не жаданий для нас такий кінець?

Заснути, вмерти.

Середньовіччя

О, мудрий сину мій, Рудакі,

В тебе з дитинства були знаки,

Що станеш ти філософом великим,

Людських думок і поглядів владика,

Щоб взнати щось нове – звернімось до « старого»,

Тож від гріха врятуй ти юнака оцього.

Рудакі

Чотири речі нам потрібні,

Щоб невеселих збутись дум:

Здорове тіло, добра вдача,

Ім'я хороше, світлий ум.

Кого Всевишній обдарує

Цими дарами чотирма,

Той завжди радуватись має

І проганять од себе сум.

Література

Шота кохання оспівав,

Про « Рукавичку…» Шиллер написав:

Як дама підло поступила,

Делорджа була би згубила,

Між звірів лицар опинився,

Але і там не розгубився.

Люди забули, що є гідність,

Та поряд пиха, зрада підлість,

От що ви, дамо, наробили,

Вірне кохання очернили.

Дама

Щодня, щогодини, лицарю мій,

Присягаєтесь ви в любові своїй -

Між левів і тигрів рукавичка в цей час,

( Кидає рукавичку)

Принесіть її звідтам, прошу я вас!

( Лицар піднімає рукавичку, всі плескають).

Дама

Лицарю, я вас вітаю

І погляд щастя обіцяю.

Лицар

Чую для мене крики бучні!

( кидає в лице дамі рукавичку).

Подяки, дамо, не треба мені!

Омар Хайям

Тут, дамо люба, роздуми одні,

Дам я пораду, прочитавши рубаї:

«Для друга гідного душа на все готова:

І в ноги вклониться, не вимовивши й слова,

Дізнатись хочеш ти, чи є на світі пекло?

Є пекло: з підлою людиною розмова».

Рудакі  ( до лицаря)

Себе в руках весь час тримати- от справжнє благородство.

Глухих, сліпих не ображати-от справжнє благородство.

Не благородство – наступити на груди бідному, що впав,

Ні, руку впалому подати-от справжнє благородство.

Література

Про Сойєра не забуваєм,

Про Марка Твена добре знаєм,

Ми ще його не запитали,

Чи губернатором обрали?

Марк Твен

-         Я щиро признаюся, що не можу опам'ятатися ще від того часу, як мене обирали в губернатори. Послухайте, як мене оббрехали:

Кілька місяців тому партія незалежних висунула мою кандидатуру на посаду губернатора великого штату. У мене була перевага у конкуренції , а саме - моя незаплямована репутація. Я не зробив в житті жодного вчинку, якого можна було б соромитися. Але одного ранку, переглядаючи газети, я натрапив на таку статтю.

Лжесвідчення:

«Містер Твен хоче відсудити у бідної вдови клаптик землі з кількома банановими деревами».

Марк Твен

-         Я думав, що лусну від подиву. Такий брутальний мерзенний наклеп, я зроду не чув про вдову чи землю. А тим більше я не міг би відрізнити бананове дерево від кенгуру.

Наступного ранку я вичитав таке:

« Чи зволить новий кандидат у губернатори пояснити своїм співгромадянам (які матимуть нещастя голосувати за нього!) таку цікаву обставину: чи правда, що в його кишені знаходили дуже цінні речі та гроші, які зникали його товаришам».

Марк Твен

-         Хіба можна видумати щось мерзенніше? Я в очі не бачив тих цінних речей. Відтоді називали мене не інакше, як « Твен-злодій».

Наступного ранку я вичитав:

« Минулого вечора якийсь п'яний тип рачки повз у готель, де жив Твен. І ця п'яна тварюка був сам Марк Твен».

Марк Твен

-         Піді мною горіла земля, та я ж три довгих роки навіть не доторкався до спиртних напоїв,а наступного дня мені попало на очі:

« Що ви скажете про ту стареньку, яку ви стусонули ногою, коли вона постукала до вас, випрошуючи шматок хліба?»

Марк Твен

-         Таким чином я здобув прізвиська: « Твен, що допився  до білої гарячки»; « Твен-Підлий Хабарник»,- звинуватили, що я отруїв свого дядька. Я не витримав і написав заяву, що знімаю свою кандидатуру, і в пориві озлоблення підписав:

« Щиро ваш, колись порядна людина, а тепер безчесний Клятвопорушник, Монтанський Злодій, Алкоголік, Підлий Хабарник, Мерзенний Шантажист, Вбивця дядька – Марк Твен».

Розрадою стануть слова Омара Хайяма:

 «Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

Я зичу благ тобі – ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла».

Література

Ще всі герої тут не побували,

Та кожному щось до душі припало,

Усі сьогодні щирі та відкриті,

Хоча у всьому світі знамениті.

Пісня «Світова література»

( на мелодію « Незакінчений роман»).

Красиво щоби жити, світову потрібно вчити,

Це правда, що у ній структура нашого буття,

Правдиві ці слова, що сила – це знання,

І сила ця веде нас у життя.

Приспів

Ми залюбки книги читаємо,

Зв'язок із цілим світом маємо,

Література – це душа митців,

Дорога у життя.

Всього корисного навчає нас,

Урок – прекрасний для навчання час,

Ми застосуємо усі знання,

Коли прийде пора.